Сьогодні жити- це
вже перемагати. Біль втрати, гіркоту
розлуки носити за плечима, мовчки терпіти і знову вірити , що війна
закінчиться перемогою людяності.
Сьогодні називати
можна багато імен Героїв, які поряд і яких з нами вже немає. Вони у вічності і
назавжди у нашій пам'яті . Я не можу без болю в душі спостерігати в нашому
маленькому містечку якою великою стає Алея Слави.
Старші і молоді, батьки і діти в одному ряду.... Я
знаю історію сім'ї, де загинув єдиний син, знаю історію про дітей, які лишилися
батька...
Це тепер наша нова історія про
перемогу духу над ницістю ворогів, про славних моїх земляків, жителів мого
містечка. Я ніколи не забуду, материнські сльози на могилі єдиного сина,
пекучий спомин назавжди буде в моєму серці. Я тримаю це в своєму серці назавжди
і розповім своїм дітям про подвиги у цій клятій війні.
Нація
незламна, переможна саме тому , що жертвують найбільшим- життям. В ім'я мирного
життя та свободи і нашого майбутнього. Сила наша у наших серцях і душах, її не
здолати нікому...
Анастасія Гундерич
(9-Б клас)
